Бабин Яр… Забути не можна!
29 вересня Україна та весь цивілізований світ вшановує пам’ять жертв Бабиного Яру.
У цей день 83 роки тому в Києві сталася одна з найбільших трагедій в історії України періоду Другої світової війни. У вересні 1941 року в урочищі Бабин Яр гітлерівські окупанти знищили євреїв, ромів, українців, полонених, цивільних та в’язнів концтаборів.
Бабин Яр є місцем пам’яті та некрополем для близько 100 тисяч цивільних громадян і військовополонених, розстріляних нацистами у 1941–1943 роках. Масовий розстріл євреїв у Бабиному Яру 29–30 вересня 1941 року став символом «Голокосту від куль» і нацистської політики масового знищення людей.
Це одна із багатьох трагічних сторінок нашої історії. І через війну сьогодення вписує у неї нові трагедії. Українська нація складається з багатьох етнічних груп різних національностей. Ми ніколи не забудемо і завжди пам’ятатимемо про цю жахливу трагедію ще й тому, що терор, який зараз відбувається в Україні, має бути зупинений.
Бабин Яр… Забути не можна!
У період окупації Києва німецькими військами Бабин Яр був місцем масових страт і поховань, величезною братською могилою, де тільки згідно з офіційними даними загинуло понад сто тисяч осіб — військовополонених, євреїв, ромів, комуністів, підпільників, моряків Дніпровського загону Пінської військової флотилії, партизанів, націоналістів, заручників... Всіх, хто вважався «ворогом Третього рейху».
У літописі глобальної єврейської катастрофи саме з Бабиним Яром пов'язують початок Голокосту в Європі, хоча насправді хвиля розстрілів котилася до Києва від самого кордону — Львів, Бердичів, Кам'янець-Подільський, Житомир... Якщо в країнах Європи, що були завойовані, на початку Другої світової війни фашисти влаштовували єврейські квартали — гетто — для поступового знищення їхніх жителів, то на радянській території євреїв масово розстрілювали спеціально створені для цього айнзацгрупи. Вбивство безневинних людей тільки за те, що вони належать до тієї чи іншої нації, стало одним із найстрашніших і найкривавіших злочинів нацизму. І вперше радикальний метод «вирішення єврейського питання» був випробуваний у Києві. Чверть жителів міста на момент початку війни становили євреї. За переписом населення 1939 р., у Києві проживало 846,7 тисячі жителів, зокрема українців — 53,2%, євреїв - 25,5%, росіян - 16,5%.
Акцію знищення єврейського населення організували блискавично й фундаментально. 26 вересня 1941 р. відбулася нарада, на якій розглянули заходи щодо ліквідації єврейського населення міста. Визначили місце розстрілу — Бабин Яр, один із найбільших на території Києва ярів (завдовжки — 2,5 км, завглибшки — від 10 до 50 метрів), де можна було б заховати тисячі трупів. До Бабиного Яру існували зручні підходи, поряд — залізнична станція Лук'янівка-Товарна, що давало змогу створити враження у приречених переїзду на нове місце проживання. Був розроблений маршрут, визначено місце збору осіб єврейської національності, надруковано у друкарні 6-ї німецької армії і розклеєно по всьому місту понад 2 тисячі оголошень російською, українською і німецькою мовами з наказом про збір всього єврейського населення 29 вересня 1941 року на розі вулиць Мельникова і Дехтярівської. Для проведення операції виділили й виконавців розстрілів, забезпечених зброєю та боєприпасами. Надійно оточили великий район, що прилягав до Бабиного Яру, аби в місті не довідалися про страти. Були вжиті необхідні заходи для забезпечення транспортом і достатньою кількістю людей, які б зібрали, пересортували й вивезли цінності, гроші, речі, продукти. Підібрано місця їх збереження і забезпечено охорону. Містом поширили дезінформацію — поповзли чутки про переселення євреїв. Був вигаданий і привід: це вибухи й пожежі в центрі міста, від яких постраждало три кілометри найкрасивіших вулиць (940 будинків), зокрема й увесь Хрещатик.
Не було б вибухів і пожеж, привід для винищення київських євреїв знайшовся б інший, їхня доля вирішувалася самою програмою нацистського «ендльозунга» (остаточного вирішення єврейського питання).
Айнзацкоманди і зондеркоманди накази по знищенню «ворогів Рейху» отримували усно. Для проведення операції була виділена айнзацкоманда 4-а під командуванням штандартенфюрера СС Пауля Блобеля (за вироком міжнародного трибуналу у м. Нюрнберзі його, як воєнного злочинця, страчено у в'язниці Ландсберг у 1951 р.), посилена 45-м (під командуванням майора поліції Бессера), 303-м (під командуванням майора поліції Ганібала) поліцейськими батальйонами і загоном української допоміжної поліції. Майор поліції Ганібал відмовився виконувати цей наказ, і його батальйон використовувався тільки для внутрішнього та зовнішнього оточення, а також для посиленого патрулювання у місті. Відмовився брати участь у розстрілах командир доданої оперативній групі «Ц» роти військ СС оберштурмфюрер СС Графхорс, тож його рота несла охоронну службу в місті, а наприкінці жовтня 1941-го переведена в дивізію СС «Вікінг».
Вранці 29 вересня тисячі євреїв прийшли до зазначеного в наказі місця. До настання темряви німці встигли розстріляти лише дві третини з тих, хто прийшов, майже 22 тисячі. Інших приречених загнали на ніч у порожні гаражі на вул. Лагерній (нині вул. Дорогожицька), а розстріляли наступного дня. Потім німецькі сапери підірвали схили яру, аби засипати тіла, і змусили військовополонених вирівняти дно яру. Зі свідчень на Київському процесі М. Соколова, учасника засипання трупів у Бабиному Яру: «У жовтні місяці 1941 р. із групою військовополонених у 300 осіб, під конвоєм німецької поліції я був доставлений до Сирця — Бабиного Яру, для поховання трупів розстріляних радянських громадян. На момент нашого прибуття трупи розстріляних у Бабиному Яру вже зверху були засипані землею, нас тільки змусили підрівняти яму нарівні з поверхнею ґрунту».
Речі розстріляних зібрали й відвезли на склад на вул. Некрасівській, 4, у, приміщення школи №38 (нині школа №106).
За два дні — 29 і 30 вересня 1941 р. — розстріляно понад 30 тисяч мирних жителів Києва, переважно євреїв, про що керівництво айнзацкоманди доповіло Берліну. Зі звіту №6 про обставини й діяльність айнзацгруп поліції безпеки на території СРСР за період з 1 по 30 жовтня 1941 р.: «Озлоблення українського населення проти євреїв надзвичайно велике, оскільки їх вважають винними в організації вибухів в Києве. У них також бачать донощиків і агентів НКВД, які викликали терор відносно українського народу. В якості заходів у відповідь за підпали в Києве були заарештовані усі євреї, і 29 і 30 вересня страчено в цілому 33771 людина. Золото, цінні речі і одяг конфісковані і передані в розпорядження націонал-соціалістичної організації для забезпечення "фольксдойче", а також частково комуністичному (так в документі, правильно "комунальному") міському самоуправлінню для передачі нужденному населенню».
Тоді ж, починаючи з 28 вересня 1941 р., розстріляли майже три тисячі військовополонених і цивільних осіб єврейської національності, які, за словами колишнього в'язня Л. Островського, знаходилися в спеціальному відділенні при таборі для військовополонених на вул. Керосинній (нині вул. Шолуденка): «У таборі по вул. Керосинній я пробув близько 8 днів, спочатку знаходився разом із військовополоненими різних національностей (українці, росіяни і інші - всього біля 8000 чоловік), а через два дні переведений у відділення цього ж табору, в якому знаходилося близько 3000 військовополонених і цивільних осіб - тільки єврейського населення... З 28 вересня 1941 р. і до моменту відходу з табору усіх євреїв, які знаходилися в ньому, у віці до 16 років і понад 35 років щодня вантажили на автомашини і вивозили з табору. Незабаром ці ж машини поверталися назад у табір без людей, а тільки з одягом, який складали в окремі приміщення. Тим, хто знаходився в таборі, стало відомо, що усіх, хто вивозиться на автомашинах, везуть не на роботу, як це спочатку намагалися пояснити німці, а на розстріл. Пізніше ці припущення підтвердилися особами, які знову поступали в табір. Вони заявляли, що усіх євреїв вивозили з табору в "Бабин Яр" і там розстрілювали».
Неправдоподібно стислий термін підготовки і проведення небувалої за масштабами страти величезної кількості міських жителів, переважно жінок, старих і дітей, став можливим завдяки тому, що вся акція від початку до кінця була спланована й розрахована до деталей заздалегідь.
Київ став першим великим містом, «вільним від євреїв». За переписом населення, який провела Київська міська управа, на 1 квітня 1942 р. у місті проживало 352139 осіб, з них українців — 281611, росіян — 50263, поляків — 7874, ромів — 40, євреїв — 20.
Після масових розстрілів у Києві ще залишалися тисячі євреїв, які не з'явилися на збірний пункт. Багато хто з них був у змішаних шлюбах і їх рятували неєврейські родичі. Хтось намагався сховатися за допомогою сусідів, знайомих, діставали документи на інше ім'я. Родина священика А. Глаголєва врятувала багатьох євреїв, яким виписували фіктивні документи про хрещення і переховували їх на церковному подвір'ї. Чимало людей допомагали євреям. Вони ризикували своїм життям і життям своїх родин. Причому подвигом і геройством вони це не вважали, просто допомагали своїм сусідам, знайомим, близьким, а часто-густо й зовсім незнайомим. І таких фактів дуже багато.
Лікар М. Євтухова працювала у клініці на бульварі Шевченка, де з початку Великої Вітчизняної війни було організовано госпіталь. Коли до міста увійшли німці, вони з медсестрою два дні переписували реєстраційний журнал, називаючи поранених хворими і встановлювали їм діагнози, не пов'язані з пораненнями. Виписаних розподіляли по родинах для остаточного одужання. У її родині тривалий час переховували колегу-лікаря єврейку Куперман: увесь персонал лікарні по кілька місяців утримував її у себе по квартирах, рятуючи від розстрілу. Таким чином вона дочекалася звільнення міста і потім довго працювала в клініці. Багато єврейських дітей під вигаданими прізвищами жили в дитячих будинках. У дитячому будинку №1 по вул. Керосинній серед сотні малюків увесь період окупації знаходилися Ліда і Вова Пронічеви — діти акторки Київського лялькового театру Д. Пронічевої, однієї з небагатьох, хто врятувався від Бабиного Яру. В екстремальних умовах війни у переважний більшості українське населення Києва зі співчуттям ставилося до долі євреїв.
У звільненому від євреїв Києві життя кращим не стало. За словами професора Київського лісогосподарського інституту І. Житова: «За розправою з євреями, приблизно місяця через два-три, послідувала така ж розправа з ромами. Два народи були "звільнені" від усього, в тому числі і від життя. Серед населення м. Києва, яке достатньо усвідомило собі сусідство з визволителями, після цих подій склалася приказка: "німцям гут, євреям капут, циганам теж, українцям пізніш».
У місті був встановлений надзвичайний стан, строго регламентувалося життя людей, яким тільки у відведений час дозволялося перебувати на вулиці, а без спеціальних перепусток не виходити за межі міста, заборонялося надавати притулок людям, які не живуть у певній місцевості. Аби залякати людей, у місті розклеювали різні накази, за невиконання яких погрожували розстрілом. Заборонялося слухати радіо. Комендант міста К. Ебергар, аби залякати жителів, наказав опублікувати кілька оголошень про розстріл заручників за акти саботажу: у жовтні 1941 р. розстріляли 100, на початку листопада 1941 р. — 300, 29 листопада 1941 р. — 400 заручників. В оголошеннях вказувалося, що «кожен житель Києва відповідальний за кожний акт саботажу», і попереджалося, що за новий випадок підпалу чи саботажу буде розстріляно значно більш жителів міста. Багато заручників, які згадувалися у наказах Ебергара, розстріляні в Бабиному Яру.
Усі два роки фашистської окупації м. Києва до Бабиного Яру регулярно прибували криті машини з вул. Короленка, 33 — поліції безпеки та служби СД. Позбавляли життя, вже незважаючи на національність. Спершу розстрілювали. А починаючи з 1942 р., знищували тут же в газвагенах - душогубках. Розстріляли навіть пацієнтів психоневрологічної лікарні ім.Павлова. 14 жовтня 1941 р. — 308 євреїв, 7 січня, 27 березня і 17 жовтня 1942 р. — всіх інших, понад 800 осіб. Їхні тіла поховані у Бабиному Яру.
У серпні 1943 р., коли радянські війська були неподалік Києва, окупанти взялися «замітати сліди». Роботи проводила спеціальна зондеркоманда 1005А під загальним керівництвом того ж таки штандартенфюрера СС П. Блобеля. Відкопувати і спалювати трупи примусили в'язнів Сирецького концтабору, які працювати з кайданами на ногах. Поводилися з ними вкрай жорстоко. Жили в'язні у землянках. 28 вересня 1943 р. в'язні склали останню піч для спалювання тіл. Вони розуміли, що споруджують її і для себе, тому вночі здійснили відчайдушну спробу втечі. Із 326 ув'язнених живими залишилися лише 18.
Нині Бабиного Яру фактично немає, його зрівняли із землею. Тут проклали дороги й трасу метрополітену, побудували житлові квартали, розбили парк. Лише верхів'я урочища Бабин Яр у межах вулиць Дорогожицької, Мельникова, О. Теліги та Оранжерейної залишилося незабудованим — як місце трагедії світового масштабу, місце історичної пам'яті.
Використано матеріали з мережі Інтернет