29 серпня в Україні відзначається День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.

23.07.2024

Щороку 29 серпня в Україні відзначається День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. Цей день встановлено Указом Президента України від 23 серпня 2019 року № 621 для увічнення героїзму військовослужбовців і добровольців, котрі віддали життя за батьківщину, як нагадування про одну із найкривавіших подій війни на сході України – Іловайську трагедію.

29 серпня 2014 року під час виходу сил АТО з оточення під Іловайськом російське керівництво порушило домовленості і ворожі збройні сили впритул розстріляли з важкого озброєння колони українських військових. Таке віроломне вбивство кваліфікується міжнародним гуманітарним правом як воєнний злочин. Тоді полягло 366 українських воїнів, 429 зазнали поранень, 158 зникли безвісти, 300 опинилися в полоні.

Смертельний для наших захисників “зелений коридор” пролягав через поля із соняшниками. Саме під ними сотні українців поклали в боротьбі з ворогом свої життя на вівтар свободи, гинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. Тож символом Дня пам’яті захисників України стала квітка соняха.

Іловайська трагедія: хронологія подій

У серпні 2014 року під містом Іловайськ розгорнулась одна з найстрашніших битв для української армії у війні на Донбасі. Бої тривали майже місяць з 6 по 29 серпня і увійшли в історію під назвою “Іловайський котел”. Українська армія втратила 366 воїнів, 429 - отримали поранення різного ступеню тяжкості, 300 - потрапили у полон. Це спонукало українську сторону погодитися на умови Мінського перемир’я, підписаного 5 вересня 2014 року в білоруській столиці.

4 серпня: генерал Руслан Хомчак поставив задачу розвідати сили, що утримували Іловайськ, важливий залізничний вузол за 40 км від Донецька. Штаб АТО та Хомчак припускали, що місто утримують не більш ніж 30-80 бойовиків. Якби українські військові отримали контроль над містом, вони могли б відрізати постачання зброї та живої сили противника до окупованого Донецька.

6-7 серпня: за наказом генерала Хомчака відбулася перша спроба захопити Іловайськ силами 40 БТрО (батальйон територіальної оборони) “Кривбас”, посиленими 2 танками та 2 одиницями БМП 51 ОМБр (окрема механізована бригада) й загоном добровольців з ДУК (Добровольчий Український Корпус). Наступ провалився. За однією з версій, після цього поміж генералом Хомчаком та командуванням 40-го батальйону “Кривбас” виник конфлікт, через який в район Іловайська почали стягуватися добровольчі підрозділи з батальйонів “Донбас”, “Азов” та “Шахтарськ” з особовим складом майже 200 бійців.

10 серпня (Перший штурм): добровольчі загони посилили підрозділами 51-ї бригади та 40-го батальйону. У штурмової групи був 1 танк, 1 БМП та 1 броньована вантажівка КаМАЗ. Вони почали наступ, проте невдовзі після початку єдиний танк підірвався, вантажівка заглохла й штурм захлинувся. В боях загинули 12 українців.

10 серпня: цього ж дня підрозділи 40 БТрО змогли встановити 4 блок-пости, що створило сприятливі умови для успішного штурму міста. Ці позиції українські військові успішно утримували до кінця серпня. Паралельно з Іловайською битвою тривали бої за Савур-Могилу і Красний Луч, що знаходяться недалеко від міста. Бойовикам вдалося відтіснити звідти українських військових і таким чином створити передумови для створення котла. Використовуючи висоту Савур-Могили, противник постійним артилерійським вогнем відрізав наші підрозділи від всіх видів постачання.

12 серпня: українські армійські частини намагалися захопити місто із заходу (з боку Шахтарська), але не змогли – проросійські найманці вели вогонь з житлових будинків, а також за потужної підтримки важкої артилерії.

13-14 серпня: особовий склад 30-ї механізованої бригади (без 1-го і 2-го батальйонів), а слідом за ними й частина сил 51-ї механізованої бригади та 7-ма рота 72-ї механізованої бригади самовільно залишила займані позицій близько кургану Савур-Могила, Степанівки, Григорівки. Це призвело до утворення прогалин в лінії зовнішнього кола блокування, яку більше не могли контролювати українські війська та артилерія.

18 серпня (Другий штурм): Ще одна спроба захопити місто. Батальйони "Донбас", 17-а криворізька танкова, 51-а волинська, 93-а дніпропетровська мехбригади ВСУ пішли на прорив і звільнили частину Іловайська. Слідом в місто увійшов батальйон “Дніпро-1”. Бойовики засіли в північній частині міста та викликали підкріплення з Донецька.

19 серпня: взвод “Донбас” лише двома пострілами захопив залізничне депо міста, де розмістилося близько 78 українських бійців. Того ж дня відбулася невдала спроба закріпитися у східній частині міста. В ході боїв було важко поранено або вбито до третини штурмової групи “Донбасу”.

20 серпня: місто на дві третини під контролем української армії. У сутичках за Іловайськ ворогові протистояли батальйони "Дніпро", "Донбас", "Азов", "Шахтарськ" за підтримки армійських частин 17-ї дніпропетровської танкової, 93-ї дніпропетровської механізованої та 51-ї волинської бригад. Того ж дня до бойовиків на підмогу прибули терористичні угруповання "Восток" та "Оплот".

21 серпня: в Іловайськ підходить підкріплення Нацгвардії, тривають бої за місто. Українські війська утримують його частину, але у них незахищений тил і мало резервів.

23 серпня: напередодні оточення українських військ, особовий склад батальйону “Прикарпаття”, деморалізований постійними обстрілами, почав відступ від кордону, після чого чисельність Сектору «Д» склала не більше 700 осіб.

24 серпня: ватажок так званої “ДНР” Олександр Захарченко оголошує про масштабний наступ по всіх напрямках. Від державного кордону в напрямку Старобешеве вирушають російські війська (близько 100 одиниць бойової техніки), відрізаючи Іловайськ і українські підрозділи біля нього. Вступ російських регулярних військ у безпосередні бої був неочікуваним для керівництва АТО.

24 серпня: після обстрілу з території Росії 5-й батальйон територіальної оборони самовільно залишає позиції. Внаслідок чого без прикриття залишилась ділянка державного кордону на рубежі Кутейникове-Мокроєланчик. На територію України входять російські війська.

26 серпня: внаслідок наступу збройних формувань "ДНР" в Іловайську були оточені батальйони "Донбас", "Дніпро-1", батальйони МВС "Херсон", "Світязь" та "Миротворець", а також зведена рота 93-ї та 17-ї бригад ВСУ.

26 серпня: починаються перемовини про надання гарантії безпечних гуманітарних коридорів для виходу з оточення військовослужбовців. За результатами російська сторона надала гарантії виходу українських військових з оточення.

27 серпня: командування АТО спробувало організувати прорив зовні кільця оточення силами підрозділів 92-ї ОМБр та 42-го БТрО. Планувалося, що разом вони спробують розблокувати українські сили, які знаходились в оточенні під Іловайськом, втім протягом ночі техніка колони була майже вся знищена артилерійськими обстрілами з мінометів.

28 серпня: іловайське угрупування опинилося в оточенні. Українських бійців в Іловайську почали розстрілювати з "Градів" та "Ураганів".

29 серпня, 01:00: Путін звернувся до бойовиків із закликом відкрити гуманітарний коридор для українських військових, що опинилися в оточенні. Але ввечері російське військове командування змінює умови. Вихід можливий без зброї та важкого озброєння. Українська сторона їх відхиляє.

29 серпня: о 6 ранку до Многопілля прибув російський офіцер і повідомив генералу Хомчаку, що вихід має відбуватися без зброї. Почали формуватися дві колони для виходу з Іловайська: північна колона з кодовою назвою “Булава” і південна – “Вітер”.

29 серпня, 8:15: наші військові двома організованими колонами почали вихід з Іловайська за попередньо оговореними маршрутами. Спершу українські колони безперешкодно рухалися повз російські укріплені позиції.

29 серпня, 10:00: попри домовленості, російська сторона почала розстріл “гуманітарного коридору”. В цей день Україна втратила найбільшу кількість армійців за весь час бойових дій.

30 серпня: всі бійці, які не здалися в полон, зі зброєю і прапорами вийшли через спеціальний коридор до місця дислокації основних сил АТО.

Бої під Іловайськом. Фото UKRINFORM

Вихід з Іловайського котла. Серпень 2014

10 серпня 2014 року. Перший штурм Іловайська. Фото: Максим Дондюк

Бій за Іловайськ Фото: Максим Дондюк

Українські військові на околицях Іловайська / Фото: Максим Дондюк

Сторінка з виданої в 2023 році фотокниги "Іловайськ.2014", куди увійшли світлини Максима Левіна (вбитий росіянами у 2022 році), Олександра Глядєлова, Максима Дондюка та Маркіяна Лисейка / Фото: Міністерство культури та інформаційної політики України

Українська техніка, що не вийшла з котла. Фото: GETTY

Поки триває війна, до перемоги ми не можемо ані знати точну кількість, ані назвати всіх поіменно, ані розповісти всі історії. Але ми впевнені, що українське суспільство докладе всіх зусиль, щоб наші загиблі герої були в нашій пам’яті не абстрактною цифрою. Щоб вони отримали максимальну шану, якої тільки заслуговують ті, хто віддав життя за свою країну. Щоб наша пам’ять про них була живою.

Наприкінці травня 2022 року Верховна Рада України ухвалила рішення про створення Національного військового меморіального кладовища, на якому з почестями ховатимуть загиблих (померлих) захисників і захисниць. Це – світова практика вшанування воїнів, які віддали життя за свою країну. Такі кладовища є в США, Канаді, Франції, Польщі та інших країнах. А за рік до цього, в липні 2021-го, на державному рівні був прийнятий військовий поховальний ритуал. Знову ж таки, щоб у момент поховання віддати належні почесті загиблому (померлому) захисникові чи захисниці, щоб всі розуміли, що ховають не пересічну людину, а того / ту, завдяки кому існує держава Україна. Після перемоги ми віднайдемо свої традиції пам’яті про загиблих воїнів. Ми вже називаємо і продовжимо називати на їхню честь вулиці. У нас уже є місця пам’яті та меморіальні дошки у публічному просторі. Але після остаточної перемоги в країні повинні постати особливі місця, з проникливою архітектурою і людяними меморіальним практиками, які свідчитимуть, що ми шануємо і дякуємо.

« Повернутись