Це був день з розряду «вчора було рано, а завтра буде пізно». Люди на площі і демократична меншість Ради – ідеально використали шанс.

Подія відбулася на тлі завершення в Москві недоладного путчу ГКЧП. Навіть українські демократи згодом визнавали, що «історія тоді допомогла нам». Важко сказати, що було б за день до того, чи через день після… Сталося неймовірне – прокомуністична більшість, так звана «група 239» на чолі зі Святославом Гуренком, і Народна Рада, демократична опозиція, яка складалася зі 125 нардепів, головою якої був депутат Ігор Юхновський, спільно проголосували за доленосне рішення. Друга за кількістю населення й величиною економіки республіка СРСР оголосила про повну незалежність. Історичний шанс було використано. Століття упертої, безупинної, послідовної боротьби мільйонів українців було увінчано перемогою національної ідеї.

 

Як і в кого виникла ідея

Левко Лук'яненко. Київ. 24 серпня 1991 року.

 

Вперше запропонував включити питання незалежності до порядку денного позачергової сесії Верховної Ради Левко Лук’яненко. Саме він, колишній комуніст, який у молодості прагнув реформувати радянський комунізм, а згодом в’язень радянської репресивної системи, вперше підняв це питання напередодні, 23 серпня на загальній зустрічі депутатів-демократів. «У нас настільки унікальний момент, що ми повинні вирішити основне завдання: проголосити Україну самостійною державою. Якщо ми зараз цього не зробимо – не зможемо ніколи. Бо період розгубленості комуністів короткий, вони скоро оговтаються, а їх більшість». Депутати-демократи довірили підготувати йому документ. Вирішили написати його якомога більш лаконічним, адже довгий текст неминуче викличе тривалі дискусії, тоді як короткий – має шанс бути проголосованим.

Текст Акта фактично написав Левко Лук’яненко у співавторстві з Леонтієм Сандуляком. 24 серпня для остаточного узгодження тексту було створено комісію, до якої увійшли Ігор Юхновський, Олександр Мороз, Олександр Ємець, Іван Заєць, Анатолій Матвієнко, Дмитро Павличко. З незначними поправками проєкт було прийнято і роздано депутатам перед початком позачергової парламентської сесії.

Кравчук запропонував прочитати текст Акта Левку Лук’яненку, але Дмитро Павличко, член Народної Ради, наполіг на тому, щоб це зробив саме Леонід Кравчук, адже комуністи могли передумати голосувати в останню хвилину. І Кравчук погодився. Він зачитав: «- Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв’язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року,

• продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,
• виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,
• здійснюючи Декларацію про Державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує

Незалежність України та створення самостійної української держави – УКРАЇНИ.

Територія України є неподільною і недоторканою.

Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.

Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення».

 

Після цього розпочалось голосування. «За» проголосували 346 депутатів. Зал вибухнув оплесками, криками, всі зірвалися з місць, почали обійматися, не розбираючись, хто комуніст, а хто демократ.

Проголошення Незалежності - момент голосування. 24 серпня 1991 року. Київ.

Мітинг біля будівлі парламенту. 24 серпня 1991 року. Київ. Фото Олександра Клименка

 

…Люди на площі стали на коліна. Священник української православної автокефальної церкви проводив молебень і голос його дрижав від ледве стримуваних сліз.

 Укрінформ. Автор Марко Назаренко, Київ.

Акт проголошення незалежності України

ЦДАВО України. Ф. 1. Оп. 16. Спр. 4630. Арк. 2. Оригінал. Машинопис

Чернетка Акту проголошення незалежності України, написана Левком Лук'яненком. 

Історичний момент: Л.Кравчук зачитує Акт проголошення незалежності України.

Фото: Леонід Кравчук via Facebook

Президія позачергової сесії Верховної Ради України, на якій було прийнято Акт проголошення незалежності України. Зліва направо сидять: перший заступник голови Верховної Ради Іван Плющ, голова Верховної Ради Леонід Кравчук, заступник голови Верховної Ради Володимир Гриньов. Київ. 24 серпня 1991 року. З фондів УДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного,       од.обл. 2-156334

Мітинг біля будинку Верховної Ради УРСР. Київ. 24 серпня 1991 року. З фондів УДКФФА України ім. Г.С.Пшеничного, од.обл.2-156572.

Постанова Верховної Ради Української РСР від 24 серпня 1991 р. № 1427-ХІІ «Про проголошення незалежності України»

ЦДАВО України. Ф. 1. Оп. 16. Спр. 4630. Арк.1. Копія

За Акт проголосувала абсолютна більшість депутатів Верховної Ради. УРСР перестала існувати. На геополітичній карті світу постала нова самостійна держава — Україна.

 

Водночас ВР визнала за необхідне провести 1 грудня 1991 всеукраїнський референдум на підтвердження Акта незалежності та вибори Президента України.

ВР України прийняла також постанову про політичну обстановку і нагальні дії щодо створення умов для попередження нових спроб військового перевороту. Було визнано необхідним створення Ради оборони, ЗС України, Національної гвардії, прискорене формування Конституційного суду. Урядові доручалося організувати перехід у власність України підприємств союзного підпорядкування, ввести в обіг власну грошову одиницю та забезпечити її конвертування.

Всеукраїнський референдум 1991 року. Загальнонаціональний референдум на території України щодо проголошення незалежності України відбувся 1 грудня 1991 року. На референдум винесли одне питання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?». Текст Акту, ухвалений Верховною Радою 24 серпня 1991 року, було наведено у виборчому бюлетені. 

Звернення президії Верховної Ради

Напередодні голосування Президія Верховної ради України виступила зі зверненням до народу, в якому були такі слова:

«Сьогодні не підтримати незалежність означає лише одне — підтримати залежність. Але тоді виникає питання: залежність від кого? Де та країна, від якої ми палко бажаємо бути залежними і, таким чином, працювати на неї? Наскільки відомо, жодна з країн-сусідів і жодна з країн світу не претендує на те, щоб оголосити Україну залежною від себе. Це було б безглуздям.

Отже, незалежність. Альтернативи немає".

Текст бюлетеня / Фото з відкритих джерел

Громадяни України висловились на підтримку незалежності.  Всього у волевиявленні взяли участь 31 891 742 громадянина, або 84,18 % від загальної кількості внесених до списків. Ствердну відповідь на питання бюлетеня – "Так, підтверджую" – дали 90,32% голосуючих (28 804 071 особа). Проти – "Ні, не підтверджую" – проголосувало 7,58 %. Недійсними було визнано 2,10 % бюлетенів.

На всеукраїнському референдумі голосує Левко Лук’яненко — автор Акта про Незалежність України (Фото:ЦДКФФА імені Г. Пшеничного)

 

Як голосували регіони України

За підсумками референдуму найбільший відсоток підтримки незалежності України був у Тернопільській області - 98,67%. На другому місці була Івано-Франківська область — 98,43%, а на третьому — Львівська — 97,46%.

У Києві незалежність України підтримали 92,88% громадян.

У східних українських областях відсоток підтримки був дещо нижчий: 92,61% у Сумській, 86,33% у Харківській, 83,9% у Донецькій та 83,36% у Луганській.

Найменше громадян підтримали незалежність України у Кримській АРСР та Севастополі - 54,19 та 57,07% відповідно.

Утім, не було жодного регіону України, де прихильники незалежності станом на 1 грудня 1991 року опинилися в меншості - Акт проголошення незалежності Україні скрізь набрав підтримку понад 50% мешканців.

Голосування 1 грудня 1991 року / Фото АP та Укрінформ

Голосування 1 грудня 1991 року / Фото АP та Укрінформ

Голосування 1 грудня 1991 року / Фото АP та Укрінформ

Голосування 1 грудня 1991 року / Фото АP та Укрінформ

Схваливши на всенародному референдумі 1 грудня 1991 Акт проголошення незалежності України, народ України надав цьому документові реальної сили та започаткував новий етап розвитку історії України.

Леонід Кравчук бере участь у голосуванні 1 грудня 1991 року, коли в Україні одночасно пройшли перші вибори президента і референдум щодо проголошення незалежності.

Фото: TASS / RFE / RL

 

Остання крапка після референдуму: Біловезькі угоди

Історичне значення всеукраїнського референдуму 1991 року було підтверджено вже через тиждень після його проведення.

8 грудня 1991 року представники України, Росії та Білорусі підписали Біловезькі угоди, в яких констатувалося припинення існування СРСР.

У ніч на 8 грудня тільки Борис Єльцин, Леонід Кравчук і Станіслав Шушкевич узгодили договір про створення Співдружності незалежних держав (СНД) та констатували, що «СРСР як геополітична реальність та суб'єкт міжнародного права припиняє своє існування». Згодом російський диктатор Володимир Путін назве розпад СРСР «найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття» і безуспішно спробує перевернути історичну реальність, спочатку вторгшись на Донбас й анексувавши Крим, а потім сподіваючись «за три дні» зруйнувати незалежність України.

В інтерв'ю Голосу України у 2016 році Леонід Кравчук, пригадуючи події грудня 1991-го, наголошував, що без всеукраїнського референдуму не було б і Біловезької угоди. А коментуючи подальшу позицію Путіна, зауважував: «Він скрізь розповідає, що цю угоду підписали кілька осіб під випивку і закуску, мало не під кущами. Начебто ми нав’язали цю ідею народові. Але всеукраїнський референдум спростовує такі твердження. Його було проведено дуже вчасно. Одразу після підписання Біловезької угоди комуністи двічі ставили на голосування у Верховній Раді питання про її денонсацію. У відповідь на це з парламентської трибуни я заявляв: «Можете поставити хоч горщик, тільки порадьтеся спочатку з народом, бо за незалежність проголосував народ».

Президент України Леонід Кравчук, спікер білоруського парламенту Станіслав Шушкевич і президент Росії Борис Єльцин в день підписання Біловезьких угод (8 грудня 1991 року). Фото: RIAN archive / Wikimedia

Візит Президента України Леоніда Кравчука до США 6-12 травня 1992 року

 

Боротьба триває досі

Глава Верховної Ради Руслан Стефанчук повідомив, що боротьба за це "так" триває і сьогодні.

Українці борються за те, аби синьо-жовтий майорів на всіх кордонах, і щоб більше ніхто не наважився їх перекроювати, за те, щоб діти вчилися на українських книжках і знали всю правду про історію України. Головне – за те, аби самим обирати свій шлях.

Перший заступник Голови Верховної Ради України Олександр Корнієнко відзначив, що наша незалежність може не подобатись сусідові, але ми – вільний та нескорений народ. Тож Україна була й буде незалежною, які б загарбницькі сили на неї не зазіхали б.
 

 

---

« Повернутись